Господар своєї долі

Реальна незалежність Української держави залежить не лише від зовнішніх чинників. Відродження справжніх господарів на землі — один з основних факторів, який істотно впливає на подальший розвиток нашої держави, її  заможність і самостійність.

Адже упродовж кількох століть селянин не лише мріяв, а й вперто боровся за власну землю, бо розумів: без неї аж ніяк не прожити. А тому вставав раненько, як тільки перші промені вранішнього сонечка відблискували на польовому горизонті.

У селі Лукашівка, що на Чернігівщині, мешкає людина, яка по-справжньому закохана у свою справу. Це про нього справедливо кажуть: наш фермер — Григорій Ткаченко.

Григорій Михайлович  добре знає: якщо в селі не працювати від зорі до зорі, не буде необхідного достатку. Отож і двох синів своїх виховує в любові до землі. Власне, вони вже дорослі і як дізнається сам господар, аби в родині був хліб і до хліба, сини вправно допомагають вести фермерське господарство. У родині Ткаченків ставлення до землі передавалося від батька до сина, від діда до внука, із покоління в покоління. Саме це забезпечувало безперервність хліборобської династії  Ткаченків. Щоправда, в житті всього було, найстрашніше — так зване розкуркулення при радянській владі, яка по-злочинному відбивала у людей потяг і любов до землі. Так сталося, що і багатьох родичів, як власне, і по лінії дружини — розкуркулили і заслали до Сибіру. І за що? За любов до своєї рідної землі і своєї ба́тьківщини. Та попри нелюдське ставлення тодішньої системи до своїх громадян, люди вистояли. І ось нині справу хліборобського роду продовжують його нащадки.

Фермерське господарство має дещо незвичну як на перший погляд назву — «Напорівське».

Така назва пов’язана з історичними подіями, які відбулися дуже давно.

— Лукашівка розділена навпіл невеличкою річкою. До війни правий берег називався Напорівкою, а лівий – Лукашівкою, — розповідає керівник фермерства. —  У 1640 році на лівому березі річки заснував свій хутір козак Лукаш, а на правому березі оселилися монахи, яких «під напором» виселили з Єлецького монастиря. Тому й назвали цю територію Напорівкою. Наше ж підприємство розташоване на правому березі річки, тож і назва господарства походить саме від цього.

Фермери потребують державної підтримки

Чим далі знайомишся з господарством «Напорівське», тим більше усвідомлюєш, що родина Ткаченків працює не заради якоїсь слави, чи якоїсь «показухи», а заради себе, своїх дітей, своєї громади, а відтак і своєї країни. Батько та його сини не просто працюють механічно на землі, а видно, що вони її відчувають, а тому й міцно стоять на ній… От тільки не завжди це вдається. Існує ще безліч різних перепон до справжнього господарювання. Фермери добре усвідомлюють: без розумного державного управління сільське господарство не розвиватиметься. Бо зараз тільки й чути, як влада центральна шарахається з боку в бік. На жаль, ще й досі не впроваджено в дію реального механізму щодо державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників. А фермерам не потрібні обіцянки. Їм потрібна належна економічна підтримка держави. І лише тоді виробництво сільськогосподарської продукції в Україні стане ефективним бізнесом, а сама держава перетвориться на потужного конкурентного аграрного гравця як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

«А якщо вже допомоги від держави не діждешся, то хоча б вона не заважала працювати», — розмірковує фермер.

Від традиційних джерел енергії

Те, що Григорій Ткаченко – дбайливий господар, знають про це односельці. А дбайливість, як відомо, тісно поєднується з економією. Тож фермер добре розуміє: вкладання коштів в енергоефективні технології — цілком не марна справа. Удвічі це розумієш, коли вже є перші позитивні результати. До прикладу, вже три роки в господарстві функціонує тепловий генератор до зернової сушарки.

Про альтернативні джерела енергії фермер почав розмірковувати саме тоді, коли з нашим північним сусідом через його ворожо-імперські дії склалися складні відносини. Отоді Григорій Ткаченко вирішив перейти від використання традиційних джерел енергії до інших видів і встановив у своєму господарстві теплогенератор на альтернативному паливі. І вже за деякий час цей генератор окупився: якщо раніше елеватори по обробітку зернових культур, які працювали на газу, брали від 40 гривень за один тонно-відсоток, то нині собівартість одного тонно-відсотка складає 3,5 гривні. Тож економія досить таки відчутна!

Від мрій до реальних справ

Господарство втримати важко, дізнається Григорій Михайлович.  Врожай зібрати – це лише половина справи. Найбільший головний біль фермера – збут. Кожного року перед господарниками постає одна й та ж проблема – куди подіти вирощене? Чому в нашій державі урожай не можна реалізувати за гідну оплату? І звідки за таких умов брати ресурси для наступних польових робіт?

Заважає працювати і нестабільність в країні: економічна, фінансова, політична, зовнішні загрози… А при таких умовах планувати щось серйозне нічого не можна, адже не знаєш, що витворить влада завтра. Але родина Ткаченків не сидить на місці з однією мрією, а займається реальною і потрібною справою.

Хоча і мрії теж є, але вони акумулюються в єдине ціле. Як господарник, Григорій Ткаченко мріє про стабільність, порядність, чесні партнерські відносини та відсутність бюрократичної тяганини…

В господарстві «Напорівське», окрім обробітку землі, де вирощують основні культури: озиму пшеницю, люпин, кукурудзу, соняшник, полуницю і картоплю, ще існує й фермерство. І хоча вирощування великої рогатої худоби — процес надто складний і довготривалий, родина фермерів з Лукашівки впевнено йде до своєї мети.

«Запрограмовані» корови

Окрема галузь в господарстві Ткаченків — розвиток тваринництва.  І хоча на початковій стадії така діяльність дуже затратна, а отже поки що і малорентабельна, все ж таки родина фермера сподівається на ефективну віддачу вже у найближчі два-три роки. А для цього зараз треба інвестувати кошти, і вони не малі — визначаються кількома сотнями тисяч гривень.

У даний час у «Напорівському» функціонує нова доїльна зала з сучасними механізмами. А головне  — тут активно триває робота над покращенням генетичних якостей корів. І для проведення штучного запліднення купують насіннєвий матеріал.

Як розповідає Григорій Михайлович, характерною особливістю в утриманні худоби є їх годівля.

Велику рогату худобу тут не випасають на вигонах взагалі, а утримують у великих безприв’язних кошарах. У раціоні корів — зелена маса з різнотрав’я, бобові, силосний корм тощо. Щодоби в середньому надої від однієї корови становлять 30 літрів молока.

Тварин у «Напорівському» тримають переважно з таких порід, як «Цементалка» та «Галчин». Перша — українська порода, а друга — європейська, до того ж останні є тут і чорнорябі і червонорябі. Корови таких порід, як розповіла завідуюча ферми Наталія Фурс, дають більше молока, ніж інші.  Також корівок тут відрізняють по високопродуктивності й низькопродуктивності. Це означає, що після певної кількості їх доїння, коли вони дають більше молока, тварин переводять з однієї категорії в іншу.

Повідав Григорій Михайлович і про секрет: аби збільшити надої, треба корівку ще змалечку «програмувати». І, виявляється, це аж ніякий не жарт. Спеціальну гранулу, яка викликає постійне відчуття голоду, додають у молоко на п’ятий день народження телички. Це робиться для того, аби розширити їй шлунок, щоб вона пізніше могла з’їсти більше корму, а відтак і віддати більше молока.

***

Багато чого не розказано в цьому відеонарисі. Прийде час і ми обов’язково розповімо і покажемо Вам про життя-буття в господарстві «Напорівське», що в селі Лукашівка на Чернігівщині. Тим більше, що господар Григорій Михайлович Ткаченко й сам запрошував нас ще побувати у нього в хазяйстві.

Публікація стала можливою завдяки прес-туру «Регіональний вимір реформ, наскільки зміни в країні та області відповідають потребам місцевих жителів? Досвід туристично-аграрної Чернігівщини», організований Харківським прес-клубом у рамках Програми  «Реформи в Україні очима журналістів регіональних медіа», що здійснюється   при підтримці «Українського медійного проекту» (У-Медіа), Міжнародної  організації Інтерньюз та  Агентства США з міжнародного розвитку (USAID)

Сергій Кордик